Історія мого кохання

Ця подія відбувалася не за синіми морями, а на березі Дніпра – Славути, не за тридев’ять земель, а в прекрасному місті Запоріжжі, де я маю честь жити вже 40 років.

Доля підготувала для мене багато приємних життєвих миттєвостей. Моє ім’я – Людмила (мила людям), я зустріла свого Анатолія (світанок, схід сонця), він подарував мені своє прізвище Радей (радість).

Історія нашого кохання лине в далекий 1979 рік. Закінчуючи педагогічне училище з відзнакою (червоний диплом), я багато часу приділяла навчанню. Щоб хоч трішки розвіятись та відпочити, прийняла запрошення подруги Тетяни і поїхала до неї на гостину в село. Це було 7 травня, вихідний день перед Днем Перемоги. Молодь запросила нас на відпочинок до мальовничого ставу. Весняне лагідне тепло, пахощі духмяних трав, приємна музика з магнітофону, радість та жарти…Чим не відпочинок! Та ось з’явився він – моє майбутнє кохання на все життя! Кремезний гарний парубок приніс зі своїм другом різні страви для святкування свого 22 Дня народження. Наші погляди зустрілися, ми почали дихати в унісон. Тут я вперше відчула, що прийшов і мій час закохатися. Це відчуття заполонило мою душу і серце. Як минув цей день вже не пам’ятаю, але його сяючі очі та гаряче тепло лагідних рук залишилися зі мною на все життя. До того, як він запропонував мені свої «руку та серце» було лише п’ять зустрічей, але наше кохання зростало з неймовірною силою. В той час нас не поєднували ні інтимні зв’язки, ні непотрібні обіцянки – тільки палке щире кохання! Ми вирішили одружитись зовсім не знаючи нічого про себе і нашу майбутню долю.

Мої батьки подарували нам перед весільну подорож до Ленінграду (теперішнього Санкт-Петербургу), де серед мальовничої краси Петергофу та теплих ліричних білих ночей почало проростати «насіння любові на все життя». В серпні для нас відлунали чарівні мелодії Вальсу Мендельсона і наша молода родина пустила своє коріння на благодатній запорізькій землі. Відтоді ми завжди дбали про те, щоб в нашому домі жив «вогонь любові та сімейного щастя». Мріяли, кохали одне одного і від цієї любові у нас народилися діти. Дитяча мрія мого чоловіка – щасливо жити на березі ріки зараз здійснилася. Він виконав обов’язок справжнього чоловіка - посадив дерево (та не одне – цілий сад), виростив сина та доньку, сам збудував наш дім. А я завжди була поруч з ним. Все ділили навпіл: радість, скрутні хвилини нашого життя.

Знаючи про моє захоплення живими квітами, мій коханий все наше спільне життя дарує мені кущі, цибулинки, вазони живих квітів. Сам перекопує землю, вносить добрива, при необхідності – знищує шкідників, а я турботливо доглядаю за своїм квітником. Було в нашому коханні і диво-дивне! Він подарував мені 50 кущів троянд «Софії Лорен» та «Норіти». Коли з наступного року це червоне поле тричі за літо цвіло, моїй радості, а сусідському здивуванню не було меж. Вік троянди не довгий. Але ці кущі жили з нами 18 років. Тільки лютий мороз до 29 градусів однієї із зим вкоротив їм віку. Але наша присадибна ділянка завжди прикрашена цвітінням різноманітних квітів від ранньої весни до пізньої осені. Наші діти виросли в красі моїх квітів, їли фрукти та овочі, вирощені батьком. Вони добре знають, що таке «красиве» та «корисне». Як у справжніх українців, на нашому березі росте велика верба та калина, миє у воді свої віти «плакуча іва», цвітуть мальви та чорнобривці. В цьому куточку затишку відпочиває вся наша щаслива родина.

Тридцять восьма річниця нашого весілля сплинула в серпні цього року. Її в народі називають «Ртутним весіллям». Саме ця річниця доводить, що така кількість прожитих сумісних років двома люблячими серцями розчиняє їх одне в одному і вони стають єдиним цілим. Вже виросли наші діти, створили свої сім’ї. Підростають наші любі онуки. Нам вистачить любові і для них. Нехай і вони пізнають таке просте «земне кохання на все життя», яке живе між нами!
Повірте в свою найзаповітнішу мрію і вона рано чи пізно обов’язково здійсниться. Додасть завершеності вашим почуттям, принесе задоволення від отриманої перемоги. Кохайте та будьте коханими на все життя! Здоров’я вам та щастя!